Герасимчуки Павло та Любов

Подружжя Герасимчуків – Павло й Любов – із дітьми Клавдією, Галиною та Миколою мешкало в с. Шубків на Волині. На початку нацистської окупації, зустрівши свого давнього приятеля з м. Тучин Ісака Хомута, Павло запропонував йому в разі потреби сховок.

У вересні 1942 р. пішли чутки про ліквідацію Тучинського гетто, і Павло занепокоївся стосовно долі своїх знайомих. Тож і поїхав до Тучина, щоб розшукати Ісака та його сім’ю. Павлові вдалося перевезти до Шубкова дружину Хомута Поліну й восьмирічну доньку Лауру.

«Повернувся батько вночі, привіз жінку з дівчинкою. Вони були голодні, перелякані й увесь час плакали. А Ісак потім сам прийшов. Він був у ґетто вже побитий…». Зі спогадів Галини Герасимчук

Ісак залишився, щоб знайти старшу доньку Ханеле, яку напередодні віддав українській родині. Та під час ліквідації гетто 23 вересня 1942 р. дівчина загинула разом з іншими євреями Тучина. Ісак урятувався. Лісом дістався до Шубкова й приєднався до дружини та молодшої доньки.

Павло усвідомлював, що переховуючи євреїв, наражає на небезпеку свою родину. Раз по раз до нього доходили чутки про жорстоке покарання за це. У якийсь тя. Утім, думка, що він відправляє людей на певну смерть, не давала Павлові спокою. На сімейній раді Герасимчуки вирішилмомент страх за дітей змусив батька пошкодувати про свій благородний учинок, і він попросив Хомутів покинути їхнє обійси залишити євреїв у себе. І того ж таки вечора взялись облаштовувати їм надійний сховок під підлогою в сіннику.

«Павло не міг нам дати багато, бо й сам був бідний. Трішки хліба, супу, води. Раз у день він заходив у сінник, вдаючи, що йде туди по сіно для коней. Треба було все робити так, щоб не привертати уваги сторонніх. Принесений хліб нам доводилося ділити з мишами. Вони були повсюди. Я ж дуже боялася мишей, але довелося й до цього звикнути…». Зі спогадів Лаури Оберландер (Хомут)

Відступаючи, нацистські війська зупинились у Шубкові. Кілька вояків розмістилися в сіннику на подвір’ї Герасимчуків і близько двох тижнів мешкали над сховком євреїв, які протягом того часу перебували без їжі й води.

«Ми боялися, що провалиться підлога й німці просто впадуть на нас. Мама весь час мене заспокоювала, щоб я не плакала. Батьки розділяли залишки хліба на маленькі шматочки, щоб його вистачило якомога довше. І давали по ковточку води». Зі спогадів Лаури Оберландер (Хомут)

По війні Ісак, Поліна та Лаура Хомути емігрували до США. Зв’язок зі своїми рятівниками вони підтримували впродовж усього життя.

15 березня 1990 р. Павло та Любов Герасимчуки були удостоєні звання «Праведник народів світу». 6 грудня 1999 р. дипломами та медалями Праведників народів світу Яд Вашем нагородив їхніх дітей Клавдію, Галину та Миколу.